Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.04.2026 року у справі №360/633/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Київ

справа №360/633/25

адміністративне провадження № К/990/44071/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (судді: Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г., Сіваченко І. В.) у справі № 360/633/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій

1. У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити позивачу різницю індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року у загальній сумі 173 064,65 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

4. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у задоволенні клопотання про відстрочення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 залишено без руху. Встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання документа про сплату судового збору в розмірі 2 906,88 грн.

5. Суд апеляційної інстанції установив, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог встановлених статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до такої не додано документ про сплату судового збору.

6. Відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд апеляційної зазначив, що апелянтом не доведено наявність обставин, які свідчать про неможливість сплати судового збору.

7. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 повернуто заявникові, оскільки скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

8. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на 16 липня 2025 року апелянтом не усунуто недоліки апеляційної скарги повністю. Відповідач 01 липня 2025 року через систему «Електронний суд» надав платіжну інструкцію про сплату судового збору за подання апеляційної скарги від 16 червня 2025 року № 16280 у розмірі 1453,44 грн. Судовий збір сплачено не в повному обсязі.

9. 16 липня 2025 року відповідач через систему «Електронний суд» повторно звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у цій справі.

10. Перший апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 липня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишив без руху та надав скаржнику строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням підстав для поновлення строку та документа про доплату судового збору.

11. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено 16 травня 2025 року, надіслано відповідачу до його електронного кабінету і доставлено також 16 травня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа. Проте до суду апеляційної інстанції відповідач через систему «Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою 16 липня 2025 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

12. На обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, відповідач мотивував причину пропуску тим, що первісна апеляційна скарга подана в строки, визначені процесуальним законодавством, однак через несплату судового збору її повернуто. Також відповідач зазначив, що суд першої інстанції позов задовольнив частково, а тому позовні вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є однією вимогою, і судовий збір за подання апеляційної скарги повинен складати 1453,44 грн.

13. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

14. На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 28 липня 2025 року відповідач подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

15. На обґрунтування якої зазначив, що первісна апеляційна скарга подана в строк, проте через несплату судового збору повернута, оскільки скаржник є органом державного управління, який фінансується з державного бюджету і залежний від надходження державних коштів (передусім фінансуються бойові військові частини), вказане вважає поважною причиною пропуску строку для звернення до апеляційного суду.

16. Перший апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25.

17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що статтею 44 КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

18. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для реалізації права на оскарження судових рішень є суто суб`єктивною перешкодою, у зв`язку з чим не може бути визнано поважною причиною пропуску строку.

20. Представник відповідача зазначив, що поважною причиною пропуску строку також є недостатність та несвоєчасність фінансування з Державного бюджету, оскільки в умовах воєнного стану за рахунок коштів резервного бюджету здійснюються видатки Міністерству оборони, міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки України тощо.

21. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

22. Щодо повернення первинної апеляційної скарги, у зв`язку із несплатою судового збору суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою (яку залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений КАС України, не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Залишаючи без руху первинну апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вказав на спосіб усунення її недоліку шляхом надання документу про сплату судового збору, що не було виконано у встановлений судом строк.

23. Та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду, не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а в суду обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більше за відсутності поважних причин.

24. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені відповідачем мотиви пропуску строку у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не є поважними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

25. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

26. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває дотепер. Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися судом при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку.

27. Представник відповідача звертає увагу, що під час розгляду клопотання про поновлення строків звернення до суду судом апеляційної інстанції не взято до уваги правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 24 липня 2023 року у справі 200/3692/21 та від 07 вересня 2023 року у справі № 120/3679/22.

28. Звертає увагу, що з метою захисту інтересів НОМЕР_2 прикордонного загону в суді та у зв`язку з відсутністю коштів за КЕКВ 2800 на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби (як розпорядника бюджетних коштів) направлені донесення від 03 червня 2025 року, від 12 червня 2025 року, від 08 липня 2025 року та від 22 липня 2025 року з проханням виділити необхідні кошти. Відповідачем здійснені всі необхідні заходи щодо своєчасної сплати судового збору, проте станом на день прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги кошти за КЕКВ 2800 були відсутні.

29. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 360/633/25.

30. Ухвалою від 07 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

31. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин перевіряє правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини справи, вирішувати питання про достовірність доказів чи перевагу одних доказів над іншими, а також збирати або приймати до розгляду нові докази.

32. За змістом частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Реалізація права на апеляційне оскарження судового рішення, гарантованого статтею 129 Конституції України та статтею 13 КАС України, відбувається у порядку та на умовах, установлених процесуальним законом.

33. Право на апеляційне оскарження врегульоване статтею 293 КАС України, строк подання апеляційної скарги - статтею 295 цього Кодексу, а вимоги до її форми та змісту - статтею 296 КАС України. Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху, якщо її подано після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа не порушує питання про поновлення строку або, якщо наведені нею підстави визнані неповажними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними. Загальне правило щодо поновлення пропущеного процесуального строку передбачене частиною першою статті 121 КАС України.

34. Установлення процесуальних строків спрямоване на забезпечення своєчасності судового розгляду, належної процесуальної дисципліни та юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Такі строки є однаковими для всіх учасників процесу, а тому їх дотримання пов`язане також із принципом рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

35. КАС України не містить вичерпного переліку підстав, які в кожному випадку мають визнаватися поважними для поновлення процесуального строку. Оцінка поважності причин його пропуску здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин справи, а обов`язок доведення таких причин покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням. Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, виникли в межах пропущеного строку, унеможливили або істотно ускладнили своєчасне вчинення процесуальної дії та підтверджені належними доказами.

36. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішення Луганського окружного адміністративного суду у цій справі ухвалено 16 травня 2025 року та доставлено до електронного кабінету відповідача того ж дня. Первісну апеляційну скаргу військова частина подала 16 червня 2025 року, тобто в межах строку, установленого статтею 295 КАС України. Ухвалою від 16 липня 2025 року апеляційний суд повернув цю апеляційну скаргу. Того ж дня відповідач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, однак на цей момент строк на апеляційне оскарження вже сплив.

37. У межах цієї справи предметом касаційного перегляду є не правомірність ухвали про повернення первісної апеляційної скарги, а законність ухвали апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав визнання неповажними причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Відтак вирішальним для правильного розгляду касаційної скарги є з`ясування того, чи довів скаржник наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному та належному повторному зверненню з апеляційною скаргою після спливу процесуального строку.

38. Як убачається зі змісту клопотання про поновлення строку та оскаржуваної ухвали, військова частина обґрунтовувала необхідність поновлення строку тим, що первісну апеляційну скаргу було подано своєчасно, а також посиланнями на обставини, пов`язані з дією воєнного стану, особливостями діяльності військового формування та організаційними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження. Апеляційний суд визнав наведені причини неповажними.

39. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. Сам собою факт своєчасного первісного звернення з апеляційною скаргою не є достатньою підставою для поновлення строку у разі її повторного подання після повернення. Право на повторне звернення з апеляційною скаргою не є безумовним і може бути реалізоване або в межах установленого законом строку, або після його спливу - лише за наявності поважних причин, які відповідають критеріям, визначеним процесуальним законом.

40. Для вирішення питання про поновлення строку в такій ситуації значення має не лише відсутність невиправданих зволікань при повторному зверненні, а й те, чи доведено скаржником, що пропуск строку був зумовлений саме обставинами об`єктивного та непереборного характеру, які не залежали від його волі та фактично унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії. Саме з цими обставинами процесуальний закон пов`язує можливість поновлення строку, а не лише з фактом повторного подання скарги після її повернення.

41. Посилання скаржника на запровадження в Україні воєнного стану саме по собі не є достатнім для поновлення процесуального строку. Така обставина підлягає оцінці судом у кожному конкретному випадку з огляду на те, чи існує безпосередній причинний зв`язок між нею та неможливістю своєчасного вчинення процесуальної дії, а також чи підтверджено цей зв`язок належними доказами. Загальне посилання на дію воєнного стану без наведення конкретних обставин, які унеможливили подання апеляційної скарги у встановлений строк або належне обґрунтування клопотання про поновлення такого строку, не може визнаватися достатнім.

42. Так само не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку самі собою організаційні труднощі у діяльності суб`єкта владних повноважень або особливості його внутрішньої роботи, якщо скаржник не довів, що саме ці обставини в конкретний період часу об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. За відсутності такого доведення наведені пояснення залишаються посиланням на внутрішню організацію діяльності відповідача, а не на зовнішні, непереборні перешкоди у розумінні статті 121 КАС України.

43. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи наведені у клопотанні доводи, правильно виходив із того, що скаржник не навів і не підтвердив доказами таких конкретних обставин, які б давали підстави визнати причини пропуску строку поважними. З матеріалів справи не вбачається, що після повернення первісної апеляційної скарги існували об`єктивні перешкоди для належного повторного звернення з апеляційною скаргою або для наведення інших, належно підтверджених підстав для поновлення строку.

44. Довід касаційної скарги про те, що повторне звернення відбулося без зволікань, сам по собі не спростовує висновку суду апеляційної інстанції. Навіть оперативність повторного звернення не звільняє скаржника від обов`язку довести наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. За відсутності таких причин само собою повторне подання апеляційної скарги після спливу процесуального строку не створює підстав для відкриття апеляційного провадження.

45. Окремо колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про неправильне визначення апеляційним судом розміру судового збору. Із матеріалів справи вбачається, що скаржник пов`язує незаконність оскаржуваної ухвали, зокрема, з тим, що первісна апеляційна скарга була повернута через, на його думку, помилкове визначення суми судового збору, а тому сплачена ним сума 1453,44 грн була достатньою.

46. Водночас у межах цього касаційного провадження предметом перегляду є ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, постановлена з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України, тобто у зв`язку з визнанням неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Саме цією ухвалою окреслюється предмет касаційного перегляду, а межі такого перегляду визначаються статтею 341 КАС України.

47. Отже, для правильного вирішення цієї касаційної скарги визначальним є не саме по собі питання про те, чи погоджується скаржник із розрахунком судового збору, а те, чи довів він існування об`єктивних, непереборних і належно підтверджених причин, які перешкодили йому після спливу строку належно реалізувати право на апеляційне оскарження. Саме такий підхід випливає з частини першої статті 121, частини третьої статті 295, частини третьої статті 298 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

48. Незгода скаржника з підходом апеляційного суду до визначення суми судового збору сама собою не спростовує висновку про пропуск строку на апеляційне оскарження. Такий довід не заперечує ані факту повторного подання апеляційної скарги після спливу процесуального строку, ані обов`язку скаржника довести поважність причин цього пропуску. Інакше кажучи, посилання на неправильний, на думку скаржника, розрахунок судового збору не є тотожним доведенню тих обставин, з якими процесуальний закон пов`язує можливість поновлення строку.

49. Крім того КАС України розмежовує різні процесуальні акти апеляційного суду як самостійні об`єкти оскарження. Зокрема, ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку окремо, що прямо передбачено частиною шостою статті 298 та частиною третьою статті 328 КАС України. Тому довід відповідача про неправильний розрахунок судового збору за своєю суттю спрямований на заперечення правильності попередніх процесуальних рішень апеляційного суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги та її повернення, але сам по собі не спростовує законності саме тієї ухвали, яка є предметом цього касаційного перегляду, - ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження з мотивів неповажності причин пропуску строку.

50. Колегія суддів виходить із того, що аргумент касаційної скарги щодо неправильного розрахунку судового збору не може бути прийнятий як належне спростування висновку апеляційного суду про відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Цей аргумент не підтверджує наявності зовнішніх, об`єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, а отже, не впливає на правильність застосування апеляційним судом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

51. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 298, пункту 4 частини першої статті 299 та частини першої статті 121 КАС України і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження не підтверджують існування об`єктивних, непереборних і належно доведених перешкод для своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції.

52. Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, не містять посилань на інші обставини, які б об`єктивно перешкоджали скаржнику своєчасно та належно реалізувати право на апеляційне оскарження, і не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

53. Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

54. Суд апеляційної інстанції надав оцінку тим доводам і обставинам, які є істотними для вирішення цього спору, у межах предмета доказування та доводів апеляційної скарги.

55. Інші викладені в апеляційній скарзі міркування не дають достатніх підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив таке неправильне застосування норм матеріального права або таке порушення норм процесуального права, яке могло б зумовити скасування оскаржуваного судового рішення.

54. Відповідно до частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскарженого рішення і погоджується з його висновками.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 360/633/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді М. В. Білак

В. Е. Мацедонська